ЛІНГВІСТИЧНА КАЗКА

ЛІНГВІСТИЧНА   КАЗКА

ЯК ЛІТЕРИ КАЗКУ ПОЛАМАЛИ

У цій казці багато слів починається з "бо", тому що літери Б і О дуже товаришували. Тим то вони й вибрали казку, у якій могли б завжди бути поряд та ще й у захоплюючій пригоді побувати. Бо вони – не з боязких літер. Стояли вони у тих словах так: спо­чатку Б, потім – О.

Але одного разу літера О закомизувала: чому це я завжди маю бути другою? І бочком-бочком — та й стала на початок слів, які починалися з "бо". Авжеж, тепер літера О була першою, але ось як тепер вигля­дала казка.

"Оббер Обрис знайшов обровик. Оббриха Обня наварила з обровиком обрщу. Обзна-звідки про це дізнався облотяний Об-об-об. Від самого облота об-об-об прикотився у обчці разом зі своєю обродою і обляче штовхнув оббра:

–  Віддай обрщ!

Оббер Обрис — не обягуз, як справжній обксер дав здачі Об-об-об. І той у обчці разом зі своєю об­родою покотився до свого облота.

А оббер Обрис із оббрихою Обнею смачно пообі­дали обрщем".

Що ж було далі? Казку ніхто не хотів читати – спробуй здогадатися, хто такий оббер і що таке обро­вик? Тепер уже літера Б розсердилася і пішла в гос­ті. І ось що залишилося від казки.

"Оер Орис знайшов оровик. Ориха Оня наварила з оровиком орщу. Озна-звідки про це дізнався олотяний О-о-о. Від самого олота О-о-о прикотився у оч-ці разом зі своєю ородою і оляче штовхнув ора:

–  Віддай орщ!

Оер Орис — не оягуз, як справжній оксер дав зда­чі О-о-о. І той у очці разом зі своєю ородою поко­тився до свого олота.

А оер Орис із орихою Онею смачно посідали орщем".

Літера Б сердилася аж дві години. Добре, що в цей час ніхто не взявся читати казку. Бо від такої казки він би й сам став олотяним О-О-О. Коли літе­ра Б повернулася в казку, то сказала літері О:

–  Не можна ламати казку лише тому, що комусь захотілося стати на початок слів.

–  Не можна, — погодилася літера О. — Але мені так хотілося бути першою...

Літера О, чесно кажучи, сумувала без літери Б. Тому вона бочком-бочком — і стала на своє місце. Коли поруч товариш — живеться веселіше. А казку знову всі почали читати і хвалити. Ось вона.

"Бобер Борис знайшов боровик. Бобриха Боня наварила з боровиком борщу. Бозна-звідки про це дізнався болотяний Бо-бо-бо. Від самого болота Бо-бо-бо прикотився у бочці разом зі своєю бородою і боляче штовхнув бобра:

-  Віддай борщ!

Бобер Борис — не боягуз, як справжній боксер дав здачі Бо-бо-бо. І той у бочці разом зі своєю бо­родою покотився до свого болота.

А бобер Борис із бобрихою Бонею смачно пообі­дали борщем".

Минуло кілька днів. Літера О знову засумувала. Вона потай мріяла про казку, у якій би багато слів починалося з "об" — щоб вона була першою... Літера Б, як справжній товариш, здогадувалася про це. То­му вона одного разу сказала літері О:

–  Ходімо пошукаємо нову казку, де слова почи­налися б з "об".

І вночі, коли ніхто не читав їхню казку, літери ви­рушили в дорогу... Але то вже інша казка. А ось що залишилося від цієї.

"Бер Рис знайшв рвик. Бриха Ня наварила з рвикм рщу. Зна-звідки пр це дізнався лтяний..."

Далі казка не кажеться – не вистачає літер.

Якщо в якійсь казці ти зустрінеш літери Б і О, то скажи їм, нехай негайно повертаються до своєї каз­ки. Бо її ніхто не може прочитати. А казки ж пишуть­ся для того, щоб їх читали.

ЛІНГВІСТИЧНА   КАЗКА

ЛИНИ НА ГРУШІ

Лини на груші?

Лини на суші?

А ще й на грядці,

І на калині...

"Та що ж це твориться, –

скажете, –  нині?.'"

А ви читайте далі, будь ласка –

Про такі дива не одна тут казка...

Літери Л, И, Н були великими хитрунями. Одного разу вони кажуть своїм подружкам – іншим літерам:

–  Ми йдемо у млин по рибу. Подружки розсміялися.

–  Немає у млині риби, - заперечила літера Я.

–  Борошно там із зерна мелють. — додала літера Б.

– Рибу ловлять у річці, - пояснила літера Р.

На допомогу вчителю

– Як не хочете з нами йти, то не йдіть, — відпові­ли на те Л, И, Н. – Але тоді і юшки у нас не просіть.

І пішли. А за годину повернулися з рибою. Нава­рили юшки — так смачно пахне. Позбігалися под­ружки — і справді з млина рибу принесли.

– А завтра, — знову кажуть Л, Й, //, — підемо по рибу на город. — Хто хоче з нами?

Знову ніхто не вірить, не наважується йти по ри­бу на город. А ну ж як дізнається хто - засміє!

–  Як хочете, - лукаво усміхаються Л, И, Н. – Тільки юшки у нас не просіть.

А літера Ц була дуже цікавою. Тож вона тихцем-тихцем пішла за ними — щоб подивитися, як на го­роді рибу ловитимуть.

На городі Л, И, Н вирвали одну цибулину, покла­ли її на землю і написали біля неї "цибуЛИНа", а по­тім "цибу" і "а" зітерли. Була цибулина, а вийшов ЛИН. Взяли вони лина та заквапилися додому — юшку варити.

Знову збіглися подружки: пахне юшка, а просити соромно — не вірили ж, що на городі риба водиться.

–   А завтра куди по рибу йтимете? - цікавиться лі­тера Ц.

–  До лісу, –  відповідають Л, Й, Н.

–  А мені з вами можна? – питає літера Ц.

–  А чого ж не можна. У лісі багато риби – па всіх вистачить, - засміялися хитруні.

–  І ми, і ми підемо, – загукали інші літери, їм теж закортіло юшки скуштувати.

Зранку, лише роса спала з трав, літери довгою вервечкою потяглися до лісу. Попереду - Л, И, Н. Спочатку вони спинилися на узліссі –  біля куща ка­лини. Зірвали ягідку, поклали на землю, написали "каЛИНа", а потім "ка" і "а" стерли, і ягідка перетво­рилася на рибу лин. За їхнім прикладом так зробили і їхні подружки. А літера М тоді й каже:

–  Я знаю, знаю, де ще в лісі рибу знайти!

І повела їх туди, де росте малина. Написала біля неї "маЛИНа", а потім "ма" і "а" стерла – і під кущем малини всі побачили лина.

З повними кошиками риби повернулися літери додому. І всі наварили юшки. Юшкою пахло не тіль­ки в них, а ще в мЛИНі, в маЛИНнику, на каЛИНо-вому узліссі і цибуЛИНній грядці.

Відтоді вже ніхто з літер не дивувався, коли хит­руні Л, И, Н кликали їх по рибу в степ. Бо знали, що там росте поЛИН. А нещодавно вони ще ось що ви­гадали: ловити рибу в ЛИмоНаді!

Прочув про ту чудасію і король Линів. І дуже зля­кався: так вони скоро усіх линів повиловлюють не лише в річках, а й у словах! І звелів усім линам хова­тися краще.

А ще король Линів послав гінця до літер-хитрунь із проханням: "Будьте ласкаві, не виловлюйте линів. Бо наше Липове королівство зникне назавжди. Ко­роль Линів".

Літери те послання прочитали і вирішили: ловити линів у словах і випускати їх у річку. Он вони й за­раз трусять груші з груші-ЛИмоНки, перетворюють їх на линів і носять до річки. А юшку вони вже біль­ше не варять. Хай, кажуть, ніколи не переведеться Липове королівство.

ЛІНГВІСТИЧНА   КАЗКА

ПРИГОДИ МАЛОГО а

Раніше літеру А писали так: А велике, а мале. І жили вони в клопотах від ранку до вечора. Велике А речення починало, а мале а від слова до слова ходи­ло, щоб без нього слова, бува, не розсипалися.

А то якось мале а побачило, як мале о з гірки спускається - лягає на бочок і їде вниз. Закортіло і йому спробувати. Коли упоралося з усіма справами, заквапилося на гірку. Лягло на бочок і - нічого не вийшло. Бо гачком, отим, що зверху, за сніг зачепи­лося. Лягло а на інший бочок — другий гачок, тепер уже нижній, за сніг чіпляється і не дає з'їхати дони­зу. Засумувало мале а, а мале о з гірки раз за разом спускається та ще й весело сміється-задається: он яке я кругле, он яке я спритне!

Пішло тоді мале а до чарівного палацу, що нази­вався Пенал. Там жили чарівники Гумка та Олівець. Попросило воно їх:

–  Будьте ласкаві, пані Гумко і пане Олівцю, зро­біть мені такі кругленькі бочки, як у літери о.

– А ти добре подумало? - запитала Гумка.

– Шкодувати не будеш? - наставив свій гострий кінець Олівець.

–  Мені так хочеться бути кругленьким і без гачеч­ків, — сумно-сумно мовило мале а і ледь не заплакало.

Чарівники в Пеналі жили добрі, вони не любили, коли хтось плаче. Тож виконали прохання малого а. І воно стало таким — о. Побачило себе в люстерку, зраділо, поспіхом подякувало Гумці й Олівцю та й бі­гом на гірку. Спускалося аж до самісінького вечора. А коли повернулося додому, велике А його не впізнало:

–  Добридень, мале о! Ти не знаєш, де поділося мале а?

–  Так це ж я — мале а! — сказало мале а.

Але ж тепер воно було ось таким - о. І велике А розсердилося:

– Невже я не знаю, як виглядає мале а?! Ходи до­дому, мале о, а то велике О теж розсердиться, і бу­дуть тобі непереливки.

– Та ні, це ж я, - ледь не плакало мале а. – Прос­то я попросило чарівників зробити мої бочки кругли­ми і без гачечків... Ось, дивись: зараз я стану на своє місце у словах, і ти побачиш, що це справді я.

І мале а мерщій побігло до своїх улюблених слів: мама і каша. Але ж натомість вийшло: момо і кошо.

Розплакалося мале а: тепер же всі слова не чита­тимуться! Не будеш же до кожного слова тлумачення додавати, де о читати як о, а де — як а.

Тоді велике А сказало:

–  Ходімо до Пеналу, може, Гумка і Олівець нам допоможуть.

І вони пішли до чарівників, хоча вже й був пізній вечір. А там, у Пеналі, зчинився переполох. Бо зах­воріла Гумка: у неї зникла літера а, а натомість з'яви­лася літера о і тепер вона була Гумко. Коли Олівець почув розповідь великого А і малого а, то спересердя аж зламав свій гострий ніс:

–  Це ж я винен! Це ж я малому а такі боки нама­лював! Гостра моя голова - зовсім не подумав про те, що з того буде!

На допомогу вчителю

Добре, що того дня в Пеналі гостювала пані Стругач­ка — вона швидко полікувала Олівець. А ось пані Гумко, яка раніше була пані Гумка, вилікувати вона не змогла.

–  Що ж робити? Я не можу без Гумки зробити мале а таким, яким воно було раніше, — печалився Олівець.

–  Нинішнє мале а має відрізнятися чимось від малого о, — сказало велике А.

– Правильно! — зрадів Олівець і домалював ось таку дужку (

Тепер мале а виглядало так — а.

–  Ура! - закричало воно радісно. - Тепер усі слова читатимуться правильно, і я зможу спускатися з гірки!

Відтоді велике А і мале а жили без клопотів. Але тільки до весни. Бо тоді гірка розтала. І мале а зно­ву засумувало. Велике А розважало його як могло: і казки розповідало, і перевертом на голові — ось так: V стояло, і навіть перетинкою своєю жонглю­вало – Й. Та маленьке а все одно сумувало. І все більше невеселих слів збирано: сльоза, плакса, біда.

"Так і до біди недалеко. Піду я до чарівників за по­радою", — подумало велике А і вирушило до Пеналу.

Гумка і Олівець як почули про біду малого а, від­разу дістали свої чарівні книжки з мудрими порада­ми і заходилися їх читати. День читали, два читали, але там не було жодної підходящої поради.

–  Скажіть, велике А, а ви не хочете трішки змі­нитися? - запитав раптом Олівець.

–  Змінитися?! - перелякалося велике А, згадавши пригоду з малим а.

–  Ні, не так, а зовсім трішки, — заспокоїв його Олівець.

–  Ну, якщо трішки, тоді хочу, — погодилося ве­лике А. — А це допоможе малому а?

Олівець лише усміхнувся і щось пошептав на вушко Гумці. Вони трішки почаклували над великим А і невдовзі воно стало таким  А

–  Тепер бачите, на що схожий ваш оцей бік? - запитав Олівець.

– На... на... на гірку! — зраділо велике А — Тепер ма­ле а зможе іноді спускатися цим моїм боком, як з гірки.

І заквапилося додому.

Ніхто не знає, скільки разів того дня мале а з'їха­ло боком великого А може, й жодного разу... Тіль­ки після того вже ніхто не бачив його сумним.

Ось такі літери А, а називаються друкованими, а такі А а — писаними. Розрізняти їх дуже просто: ма­леньке писане а любить з'їжджати зі снігової гірки, а коли гірка розтає, то велике ховає перетинку і під­ставляє йому свій бік. Але роблять вони це тільки то­ді, коли нікому не потрібні слова з літерою А.